Рідна мово,чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,
Ти - розуму народного скарбниця!

                           Кожен із нас повинен любити, вивчати і розвивати свою рідну мову. 

                               

                      Літературна композиція "Рідна мова - наша гордість і краса"

Герої не вмирають

 

 

Всеволод Нестайко (30 січня 1930—16 серпня 2014)

Всеволод Нестайко (30.01.1930)— беззаперечний класик сучасної української дитячої літератури.

Щоранку на вулиці Шовковичній, у самому центрі Києва, можна зустріти високого сивого чоловіка з песиком на повідку. Час від часу він жартівливо посварюється на свого Дюка й усміхнено-замріяно крокує далі... На нього не полює зграя фотографів і телекамер, проте його книжками зачитуються мільйони дітей «від 2 до 102...», і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов — вона осяяла б всю Україну... Мова, звичайно ж, про найславнішого українського казкаря Всеволода Нестайка — автора знаменитих «Тореадорів з Васюківки» — чи не найкращого українського дитячого роману минулого століття.
        Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка ( за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. Х. Андесена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

Міжнародний день пам'яті Голокосту.

   Це нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років отримало назву - Голокост. Це умисного винищення третини євреїв, а також багато інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, расизмом  фашистської Німеччини.

 

13 січня ми святкуємо свято Маланки, а 14 січня - свято Василя. У народі ці свята об'єдналися, і тепер ми маємо Щедрий вечір, або Старий Новий рік.

"Щедрий вечір, добрий вечір, людям на здоров'я!",- так починалися щедрівки. Саме щедрівки у передноворічну ніч співали діти під вікнами сусідів, коли йшли щедрувати або маланкувати.
Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.

Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.
За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком:

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, ніж торік, -
Жито, пшениця і всяка пашниця.
Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
Дай, Боже!
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.